Федеральна Україна : Питання розміру
Стежте @FederalUkraine

Статті та публікації : Питання розміруна форум


Питання розміру

( Ернст Фрідрих Шумахер )


Ця стаття базується на лекції, яку пан Шумахер читав у Лондоні, у серпні 1968 року.

Мене виховували на такому тлумаченні історії, котре стверджувало, що на початку була сім'я. Потім сім'ї згуртовувались та утворювали племена. Потім певне число племен утворювали нації, після чого число націй утворювало союз або об'єднані нації і на кінець ми вже могли б споглядати утворення єдиного світового уряду. Весь час, коли я чув цю проповідь, мене завжди дуже цікавив сам її процес, але я ніяк не міг не помічати, що насправді увесь цей час відбувалось щось цілком протилежне. Тобто відбувалось не об'єднання, а навпаки подрібнення та поширення національних держав. Наприкінці 1940-их утворилась ООН, яка тоді складалась тільки з приблизно шістдесяти членів і їх кількість постійно зростала та продовжує зростати навіть зараз. В роки мого юнацтва, цей процес подрібнення називали "Балканцізацією" і вважалось, що то була дуже погана річ. Попри те, що всі називали Балканізацію дуже поганим процесом, він продовжується вже понад пів сторіччя та проходить практично по всій території цієї планети. Більші території чомусь завжди мають тенденцію розпадатись на менші. Це явище є настільки глузливо протилежним тому, про яке мене весь час вчили, що я просто не можу залишити його без уваги.

Далі також мушу сказати, що мене ще виховували на теорії, яка стверджує про те, що якщо країна прагне процвітання, то вона обов'язково має бути великою. Чим більшою, тим краще. Це також виглядало доволі правдоподібним. Погляньте тільки на те, що Уинстон Черчиль називав "пумпернікельними князівствами" Німеччини до того, як її об'єднав Отто фон Бісмарк. І ще також погляньте на Бісмаркський Рейх. Хіба неправда те, що справжнє процвітання Німеччини стало можливим тільки через те, що її було об'єднано? Але ж хіба інші німецькомовні держави - Швейцарія та Австрія, які не увійшли до складу Німеччини, не так само бурхливо розвивались? І взагалі, якщо ми складемо перелік найбільш заможних держав світу, то виявимо, що більшість з них є дуже маленькими, а ті, які є дуже великими, є дуже бідними. Ось вам, як кажуть, "харчі для роздумів".

І третя теорія, на якій мене виховували, є теорією так званих "гігантських економік", яка стосується компаній та індустрій так само, як і держав, де також існує безперечна тенденція, диктована сучасними технологіями, на те, аби невпинно зростати до все більших та більших розмірів. Тепер варто сказати, що в сучасному світі кількість великих та надвеликих організацій є найбільшою за всю історію людства. Проте, число малих фірм також зростає і ніяк не зменшується і особливо в таких країнах, як Британія та США і багато з цих маленьких фірм дуже бурхливо розвиваються і забезпечують суспільства справжніми плодами розвитку. Тут також варто сказати, що ніколи не легко узгоджувати теорію та практику і особливо тим, що були виховані на вище описаних теоріях.

Навіть сьогодні нам кажуть, що гігантські організації є просто важливо необхідними. Але якщо пильніше на все це поглянемо, то побачимо, що як тільки утворюється велика організація, то завжди виникає тяга до чогось малого в середині цього великого. Найбільшим досягненням пана Слоана у компанії Дженерал Моторз було те, що він структурував цю гігантську фірму таким чином, що вона фактично стала федерацією маленьких фірм. У Британському Національному Вугільному Консорціумі, що був однією з найбільших фірм у західній Європі, намагались зробити щось подібне і вирішили розвинути таку структуру, яка б підтримувала цілісність організації та одночасно мала клімат федерації великої кількості маленьких квазі фірм. Цей моноліт було перетворено у добре координоване зібрання гарненьких пів-автономних одиниць, кожна з яких мала власний потяг до успіху. Закім багато теоретиків (котрі мабуть просто відірвані від реального життя) все ще займаються ідеалізацією гігантизму, у практичному світі люди все більше тягнуться до меншого, і саме тому, що воно приносить найбільшу прибутковість. Цю тенденцію кожний може бачити сам на власні очі.

Давайте тепер спробуємо поглянути на наш предмет з іншого боку і запитаємо себе: "що нам насправді потрібно?". У людських справах завжди є одночасна потреба у принаймні двох речах, які на перший погляд виглядають несумісними та виключають одне одного. Нам завжди одночасно потрібні: лад та воля. Нам потрібна воля багатьох, багатьох маленьких автономних одиниць і, одночасно, потрібен порядок всеосяжної єдності та координації. Коли справа доходить до дій, нам звичайно ж потрібні маленькі одиниці бо дія є суто персональною справою і одна людина може підтримувати одночасний контакт тільки з дуже обмеженою кількістю інших людей. А ось коли справа торкається ідей світових, торкається принципів, етики чи екології, тоді тут мусимо визнати єдність людства і мусимо базувати свої дії на цьому визнанні. Іншими словами, правда, що всі чоловіки є братами, але також правда й те, що у своїх активних особистих стосунках ми можемо бути братами фактично лише з кількома. І саме їм ми демонструємо більше братерства ніж демонструємо решті людей на цьому світі.

На чім я б хотів покласти акцент, це на тім, що коли йдеться про паралельні людські потреби (коли справа торкається розміру), то тут не існує сталої відповіді. Для різних цілей людині потрібно багато різних структур, малих та великих, часом виключних, а часом включних. Проте, людині завжди найважче одночасно утримувати у своєму розумі протилежні необхідності. Людина чомусь дуже часто рветься до остаточного рішення, немовби у реальному житті взагалі можливе якесь остаточне рішення, окрім смерті. Для конструктивної роботи принциповим завданням завжди є досягнення певного балансу. Сьогодні ми страждаємо майже універсальною ідеалізацією гігантизму. Саме тому є дуже жагуча необхідність наполягати на чеснотах крихітності і особливо там, де вони потрібні.

Питання величини можна розглядати також у інший спосіб. Кожна окрема дія потребує участі в ній особливої кількості людей, і чим активніша та інтимніша ця дія, тим меншу кількість учасників вона потребує. Щось подібне можна спостерігати у навчанні, коли людина слухає багато різних надзвичайних дебатів щодо верховенства навчальних машин над іншими формами навчання. Давайте запитаємо себе, що ми намагаємось навчити і дуже швидко нам стає зрозуміло, що окремі речі можна навчати тільки у дуже тісному колі людей, а інші можна навчати масово чи дистанційно, через телебачення чи через інші навчальні машини.

Яка ж величина є оптимальною? Тут все залежить від того, що саме намагаємось робити. В наш час питання величини є надзвичайно вирішальним у політичних, соціальних та економічних справах, точно так само, як воно є у всіх інших справах. Яким, для прикладу, є найоптимальніший розмір міста? Хтось також може запитати: яким є найоптимальніший розмір держави? Річ у тім: ці питання є надзвичайно важкими та надзвичайно серйозними. Ніхто не може навіть запрограмувати комп'ютер, який міг би дати відповіді на ці питання. В реальному житті надзвичайно серйозні речі вирахувати просто не можливо. Ми не можемо прямо вирахувати що є правильним, але ми дуже добре знаємо, що є неправильним. Ми можемо виявити правильне та неправильне тоді, коли вони перебувають на самих своїх межах.

Повернемось знову до величини чи розміру міста. Попри те, що ніхто не може вказати точної величини міста, я думаю, що можна доволі безпечно стверджувати, що бажана максимальна величина міста десь приблизно дорівнює пів мільйона мешканців. Цілком зрозуміло, що збільшення розмірів міста поза цією максимальною межею не принесе йому жодної додаткової якості. У таких містах, як Лондон чи Токіо зайві мільйони мешканців ніяк не додають цим містам жодної додаткової вартості, а натомість створюють величезні проблеми та ведуть до людської деградації. З іншого боку, питання мінімальної величини міста визначити набагато важче. Історично, найкрасивіші міста були дуже малесенькими, якщо їх судити за стандартами двадцятого сторіччя. Інструменти та установи міської культури, без сумніву, залежать від певного накопичення статків. Але, скільки цих статків має бути накопичено, залежить від того, який тип культури переслідують мешканці. Філософія, мистецтво та релігія коштують дуже, дуже малі гроші. Інші типи того, що вважають "високою культурою" (дослідження космосу чи ультрасучасної фізики), коштують багато грошей, але від реальних потреб людини вони є дещо віддалені.

Я підіймаю питання про розмір міста задля самих міст та через те, що це, на мою думку, є найбільш відповідним, коли ми намагаємось міркувати про розміри держави.

Обожнювання гігантизму, про яке йшлося вище, мабуть є однією з причин та одним з ефектів сучасних технологій і особливо у сфері транспорту та зв'язку. Високо розвинений транспорт та системи зв'язку мають один надзвичайно потужний ефект: вони роблять людей незалежними. Завдяки цим технологіям мільйони людей починають пересуватись, спорожнюють віддалені місцевості і маленькі міста та прямують у великі міста і тим самим спричинюють їх патологічне зростання. Для найкращого прикладу тут найбільше пасують Сполучені Штати. Соціологи вивчають проблеми так званих мегаполісів. Вони вільно висловлюються про поляризацію населення Сполучених Штатів на три величезні території: одна простягається від Бостона до Вашингтона, яка є безперервно забудованою територією з понад шістдесятьма мільйонами людей; друга навколо Чикаго, де також понад шістдесять мільйонів і ще одна простягається від Сан-Франциско до Сан-Дієґо і також цілковито забудована з понад шістдесятьма мільйонами людей. Решту країни залишено порожньою і там розташовані спорожнені провінційні містечка, а землю обробляють величезними тракторами, комбайнами та дуже великою кількість хімікатів.

Якщо це є чиїмось розумінням майбутньої структури Сполучених Штатів, то таке майбутнє нічого не варте. Проте, подобається нам чи ні, це є результатом того, що люди отримали незалежність пересування. Це є результатом тієї дивовижної мобільності робочої сили, яку сучасні економісти цінять понад усе інше.

Все на цьому світі має мати структуру, бо в іншому випадку буде хаос. До того, як було винайдено масовий транспорт та масовий зв'язок, на світі існувала структура через те, що люди були відносно непересувні. Ті, хто хотів пересуватись, так і робили. Був зв'язок, була мобільність, але масового пересування не було. В наш час велика частина структури просто рухнула і країни стали чимось подібним на великі вантажні кораблі, вантаж яких зовсім не закріплений. Якщо корабель нахиляється, весь вантаж зсувається і корабель йде на дно.

Одним з найголовніших елементів структури всього людства є сталість. А одним з найголовніших елементів чи інструментів структурування (дозволю собі вжити це слово) є кордони, національні чи державні кордони. Раніше, ще до втручання технологій, доречність кордонів була виключно політичною. Кордони були обмеженням політичної влади та визначались тим, як багато людей ви могли згуртувати та відправити на війну. Економісти палко боролись проти того, аби ці кордони були економічними перешкодами. Саме в цьому й полягає ідеологія вільної торгівлі. Проте, тоді люди не мали такої значної волі пересування. Транспорт був достатньо дорогим для того, аби пересування людей та речей ніколи не виходило за встановлені рамки. Торгівля у до-індустріалізаційну епоху не була торгівлею товарами необхідного вжитку, а радше була торгівлею коштовними металами, іншими коштовностями та рабами. Головні життєві потреби споконвічно було необхідно виробляти на місці, а пересування населення, окрім періодів стихійних лих, зводилось тільки до пересування окремих осіб, котрі мали для цього належну причину. Такими були ірландські святі чи вчені паризького університету. Проте, зараз, всі та все стало мобільним і всі структури потрапили у небезпеку, і ще такими вразливими вони ніколи не були.

Економіка, яка, згідно сподіванням Лорда Кейнза, мала з часом вгамуватись так само, як, для прикладу, стоматологія, несподівано стає найважливішим з усіх предметів. Економічна політика майже цілковито поглинає всю увагу уряду і одночасно стає все більш імпотентною. Прості речі, які десь сто років тому можна було виконати без великих зусиль, вже більше виконати не можна. Чим заможнішим стає суспільство, тим неможливо стає робити потрібні речі без негайної за них оплати. Економіка стала таким рабовласником, що вже поглинає практично всю зовнішню політику будь-якого уряду. Люди кажуть: "А, так, нам не подобається мати справу з тими людьми, але ми від них економічно залежні і відтак мусимо до них підлизуватись". Сучасна економіка також має тенденцію поглинати всю етику та підкорювати собі всі інші людські цінності. Ось тут нам всім вже стає добре зрозуміло, що це є патологічний розвиток, який, звичайно ж, має розмаїте коріння, але найпомітніший його корінь лежить у великих досягненнях сучасних технологій, особливо в галузі транспорту та зв'язку.

Люди, котрі наївно вірять, що швидкий транспорт та миттєвий зв'язок відчиняють новий вимір їх волі, пропускають той факт, що ці досягнення мають також тенденцію на знищення волі. Це тому, що все стає надзвичайно вразливим та надзвичайно беззахисним, якщо свідомо не розвивати політику та свідомо не приймати заходи, які б компенсували руйнівний вплив цього технологічного розвитку.

Ці руйнівні ефекти, з відомих причин, є найбільш суворими у великих країнах бо, як ми вже бачили, кордони створюють структуру, а людині набагато легше пересуватись в межах однієї структури, тобто в межах власної країни, ніж перетинати кордони і відривати своє коріння від рідної землі та пускати його у іншій, часто зовсім чужій. Відтак, чим більша країна, тим серйознішим стає фактор мобільності людей. Руйнівні процеси фактору мобільності можна з успіхом спостерігати як у багатих, так і у бідних країнах. У багатих країнах, як для прикладу США, фактор мобільності створює вже вище згадані мегаполіси. Цей фактор також створює стрімко зростаючу та незворотну проблему відчуження людей, котрі завдяки своїй мобільності не можуть знайти своє місце у суспільстві. В результаті цього, фактор мобільності створює проблему злочинності, відчуження, стресу та соціального зриву аж до самого сімейного рівня. У бідних країнах і насамперед у найбільших, фактор мобільності стає результатом масової міграції у великі міста, масового безробіття та, через спорожнення віддалених районів, загрозу голоду. Результатом цього є роздвоєне суспільство без жодного внутрішнього зв'язку і це часто стає предметом максимальної політичної нестабільності.

Як приклад, дозвольте мені розглянути приклад Перу. Столиця країни, Ліма, яка розташована на березі Тихого океану, у 1920 році налічувала 175 тисяч людей. Тільки за якихось 50 років, у 1968 році, її населення доходило вже до трьох мільйонів. Колись красиве іспанське місто тепер кишить нетрями та огорнене злиденними смугами, котрі все глибше заповзають у Анди. Але це ще не все. Люди їдуть у Ліму з віддалених районів Перу зі швидкістю приблизно тисячу щодня і ніхто не знає, що з ними робити. Соціальні та психологічні життєві структури у віддалених районах країни цілковито зруйновані і люди їдуть до столиці та осідають на шматочках порожньої землі в супереч наказам поліції, яка постійно намагається їх звідти виселити. І ніхто не знає, що з цими людьми робити. Ніхто не знає, як зупинити цю навалу.

Уявіть собі, якби Отто Фон Бісмарк у 1864 році підкорив собі цілу Данію, а не маленький її шматочок. Тоді, даньці були б етнічною меншиною Німеччини, намагалися б підтримувати свою мову, що зробило б їх двомовними людьми, бо офіційною мовою в них звичайно ж була б німецька. Тільки завдяки германізації вони змогли б уникнути перетворитись на громадян другого сорту. Тоді б існував невпинний потік найамбітніших та найбільш підприємних людей далі у південні німецькі території і чим би тоді був Копенгаген? Маленьким провінційним містечком. Чи уявіть собі подібну ситуацію з Бельгією, якби вона була частиною Франції. Знову, чим би тоді був Брюссель? Також маленьким провінційним містом. Тепер уявіть собі якби Данія, як частина Німеччини, чи якби Бельгія, як частина Франції, несподівано обурились та почали вимагати незалежності. Тоді були б нескінченні гарячі чвари та суперечки про те, що ці, так би мовити "не країни", ніколи не були б економічно життєздатними і що їх бажання незалежності є просто дитячими емоціями, політичною наївністю, псевдо економікою та чистої води опортунізмом.

Як все ж таки можна вести мову про економіку малих незалежних країн? А як можна вести дискусію про проблему, яка зовсім не є проблемою? На цьому світі не існує таких речей, як життєздатність країн чи націй. На цьому світі існує тільки проблема життєздатності людей. Тобто люди, такі як ви і я, є життєздатними тоді, коли можуть стояти на власних ногах та заробляти собі на прожиття. Ви ніколи не зробите нежиттєздатних людей життєздатними просто зіпхавши їх всіх у більшу громаду. І якщо ви захочете зробити життєздатних людей нежиттєздатними, то простим розчленуванням великої громади на менші, більш інтимні та більш керовані громади, ви цього не досягнете. Це все досконало очевидно і тут більше нема про що сперечатись. Хтось може запитати: "Що трапиться, якщо країна, яка складається з однієї багатої провінції та кількох бідних, розпадеться і від неї відколеться багата провінція?". Найвирогіднішою відповіддю буде: "Нічого страшного не трапиться.". Заможна залишатиметься заможною, а бідні залишатимуться бідними. А тоді ви запитаєте: "Але якщо до розпаду багата провінція спонсорувала бідні провінції, то що трапиться після розпаду?". Тоді, спонсорування звичайно ж припиниться. Але на цьому світі багаті дуже дуже рідко спонсорують бідних. Замість цього вони набагато частіше їх експлуатують. І якщо вони не роблять це прямо, то роблять це через різні засоби торгівлі. Багаті можуть затьмарювати цей процес через певний перерозподіл доходів від податків чи через якісь інші доброчинні дії, але найостанніше, чого хочуть багаті - це покинути бідних (бо кого ж вони тоді експлуатуватимуть та на кому збагачуватимуться?).

Проте, у звичайному житті справи дещо відрізняються від тих, що описані вище. У реальному житті завжди намагаються відділитись бідніші провінції, а не багатші. А багатші, як правило, постійно намагаються втримати бідніших від від'єднання бо вони розуміють, що експлуатувати бідних у межах власної країни набагато легше ніж експлуатувати бідних інших країн. Тепер, що ми маємо думати про те, що якщо певна бідна провінція хоче вийти зі складу країни і тим самим ризикує втратою субсидій? Хіба це не те, що ми маємо вітати та поважати? Хіба ми не хочемо аби люди стояли на власних ногах, як люди вільні та такі, що сподіваються радше на себе, ніж на когось іншого? Тому тут з відлученням не має бути жодної проблеми. Саме з цієї причини, я хочу стверджувати що, як показує практика, жодної проблеми з життєздатністю тут нема. Якщо якась країна хоче експортувати по всьому світі та імпортувати зі всього світу, то це ніяк не означає, що для цього вона має окупувати весь світ.

А якщо хтось запитає: "А як щодо абсолютної необхідності мати великий внутрішній ринок?". Це також обман зору, в тім сенсі, що слово "великий" вживається тут у розумінні політичних кордонів. Звичайно ж, квітучий ринок є набагато кращим, ніж бідний, але чи цей ринок є поза політичними кордонами чи в середині цих кордонів, насправді має дуже мале значення. Хіба Німеччині потрібно окупувати США для того, аби експортувати туди величезну кількість своїх Фольксваґенів? Звичайно ж, ні. А ось той факт, коли бідна громада чи провінція опиниться політично зв'язаною з чи під контролем багатої громади чи провінції, насправді є вже зовсім іншою справою. Чому це так? Тому, що у високо мобільному суспільстві закон нерівності чи дисбалансу є нескінченно потужнішим ніж закон так званої рівності. Ніщо не є успішнішим за сам успіх і ніщо не стагнує більше ніж сама стагнація. Успішна провінція чи громада завжди висмоктує життя з неуспішної. І без захисту від сильнішого, слабший не має жодного шансу: або вони постійно залишатимуться слабкими, або мусять мігрувати та долучитись до потужніших, вони просто самі собі не можуть допомогти.

Найважливішою проблемою у другій гальпі двадцятого сторіччя було географічне розташування населення, тобто, питання "регіоналізму". Проте, регіоналізм, не в сенсі злучення великої кількості держав у систему вільної торгівлі, а у протилежному сенсі, тобто у сенсі розвитку всіх внутрішніх територій кожної країни. Сьогодні це є фактично найважливішою проблемою всіх великих держав. І велике відчуття націоналізму малих націй та їх бажання до керування самими собою та їх так звана незалежність, є просто логічною та раціональною відповіддю на потребу регіонального розвитку. У бідних країнах нема особливого сподівання на бідних, якщо нема успішного регіонального розвитку, тобто розвитку поза межами столиці на решті території країни. І якщо країна не зробить таких зусиль, тоді вибором, який мають люди цих регіонів є або продовжувати жити у злиднях, або мігрувати до великих міст, де їх життєві умови будуть навіть ще злиденнішими. І направду дивним явищем є те, що сучасна економіка не може нічого зробити аби допомогти бідним.

Цей факт без сумніву доказує те, що єдиною життєздатною сучасною політикою є та, яка робить багатих ще багатшими, і потужних ще потужнішими. Цей факт також доказує, що індустріальний розвиток відіграє якусь роль тільки тоді, коли він біля столиці чи біля іншого мегаміста, а не десь у глибинці. Цей факт доказує, що фінансово інтенсивні проекти завжди мають перевагу над тими, які вимагають інтенсивної робочої сили. Економічні розрахунки, які подає сьогоднішня економіка, змушують виробників усувати людський фактор через те, що машини не роблять тих помилок, які роблять люди. Саме тому існує все більша тенденція на все інтенсивнішу автоматизацію виробництва та потяг на все більші корпорації. Це все означає, що ті, хто не мають що продати окрім своєї праці, залишаються у найслабшій позиції. Звичайна мудрість того, що зараз називається економікою, залишає поза своєю увагою саме бідних, тобто саме тих, хто потребує найбільше уваги. Економіка гігантизму та автоматизації є спадщиною міркування дев'ятнадцятого сторіччя і є цілковито неспроможною вирішувати практично будь-які проблеми сьогодення. Сьогодні потрібна цілком нова система чи новий тип міркування, тобто система, яка базується на увазі до людей, а не на увазі до товарів (товари самі подбають про себе). Що було неможливим у дев'ятнадцятому сторіччі, має бути можливим сьогодні. А те, чим нехтували у дев'ятнадцятому сторіччі, сьогодні є просто жагуче та нагально необхідним. Боротьба зі злиднями та людською деградацією має бути свідомою утилізацією нашого величезного технологічного та наукового потенціалу. Має бути боротьба за близький зв'язок радше з людьми, сім'ями, громадами, ніж боротьба за тісний зв'язок між державами, як анонімними абстракціями. Це у свою чергу спонукає до такої політичної та організаційної структури, яка спроможна забезпечити цей тісний інтимний зв'язок.

Яким є значення демократії, волі, людської гідності, життєвих стандартів чи самореалізації? Що головніше, товари чи люди? Звичайно ж, люди. Але люди можуть бути самі собою тільки у маленьких групах чи громадах. І саме тому ми мусимо навчитись міркувати в площині чіткої структури, яка може справитись з певним числом маленьких автономних одиниць. Якщо будь-яке економічне вчення не може цього осягнути, то воно просто нічого не варте. Якщо воно не може піти дальше своїх сталих абстракцій національного доходу, рівня зростання, аналізу доходів та витрат, мобільності робочої сили, накопичення капіталу, і якщо не може знайти зв'язок з реаліями людських злиднів, зривів, криміналу, стресів духовної смерті, тоді давайте розвалимо таку псевдо економіку та збудуємо нову.

Хіба нам ще бракує багаторічних прикладів аби збагнути, що нам потрібний новий початок?


переклад: Віктор Лисак

25.10.2015

джерело: E. F. Schumacher - "Small Is Beautiful"



Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини